Ваші діти – це не ваші діти.
Вони сини і доньки Життя, яке турбується про себе.
Вони з’являються через вас, але не від вас.
І хоча вони належать вам – ви не господарі їм.
Ви можете подарувати їм вашу любов, але не ваші думи,
тому що у них є власні думи.
Ви можете дати дім їхнім тілам, але не їхнім душам,
тому що їхні душі живуть в домі Завтра,
який ви не відвідаєте навіть у ваших мріях.
Ви можете намагатися бути схожими на них,
але не прагніть зробити їх схожими на себе,
тому, що Життя не іде назад і не чекає на Вчора.
Ви тільки луки, з яких випущені вперед живі стріли,
які ви називаєте своїми дітьми.
Лучник бачить свою ціль на шляху у вічність,
і це Він згинає вас своєю силою,
щоб Його стріли могли летіти швидко і далеко.
Нехай ваше зусилля в руках цього Лучника
буде вам в радість.
Бо він любить не тільки свою стрілу, що летить,
але і свій лук, хоча він і непорушний.
Халіль Джербан «Пророк»
