Присвячується шукачам та дослідникам
Щира віра в учення мудреців, можливо, і правильна,
але вона не така достовірна, як самостійно встановлена істина.
Великий хаос в світі викликаний пануванням порожніх слів
і занепадом справжньої практики.
Ван Янмін
Один фермер заробляв на життя тим, що вирощував курей. Одного разу він забрався так високо в гори, що наткнувся на гніздо орла. У гнізді лежало чотири яйця.
«От вже друзі позаздрять, коли в мене буде власний ручний орел», - подумав чоловік і узяв з собою одне яйце. Приніс його додому і підклав під курку – квочку.
Через деякий час маленький орел вилупився разом з рештою курчат. Але оскільки фермерові було ніколи займатися ним, орел так і ріс в курнику, навчився клювати зерно, пити з калюжі й за своїми звичками нічим не відрізнявся від курчат. Він робив те саме, що і вони, і щиро вважав себе курчам, а потім і куркою.
Одного разу орел підняв голову і побачив високо в небі орла.
- Хто це? – запитав він у мами - курки.
- Це орел, цар птахів. Йому підвладне все – високе небо і далекі гори, небесна краса і захоплення інших птахів. А ми просто кури… До речі, он господиня відро з відходами винесла, налітай, бо не дістанеться! – сказала мама – курка, і всі побігли до відра з «запашними» залишками.
Так продовжував жити орел курячим життям, поки в гості до фермера не приїхав друг – натураліст. Натураліст побачив орла серед курей і запитав у фермера:
- А цей у тебе що робить? Хворий він, чи що?
- Та який хворий! – відмахнувся фермер. – Узяв я яйце з гнізда, думав, буде у мене на заздрість усім ручний орел. А справ, сам знаєш, скільки. Не до нього мені було. Ось і залишив його в курки. А він нічого – звик, курка, тільки велика, носата і пазуриста…
- А якщо його на волю випустити? Він же цар – птах. Йому ж небеса мають підкорятися. Його призначення в цьому! – загорівся ідеєю натураліст.
- Та пуста це затія, - похитав головою фермер. – Він так звикся зі своїм курячим життям, що навіть і пробувати не захоче. Але, якщо хочеш, спробуй, цікаво, що з цього вийде.
Того ж дня натураліст посадив на руку орла і дуже довго йому пояснював, що той не курка, а цар – птах.
- Твоє призначення – літати, тож лети!
Але орел подивився на нього, як на ненормального, і зістрибнув з руки на землю – зерно клювати.
Наступного дня натураліст прийшов знову. Узяв орла на руку і заліз з ним на дах.
- Ти подумай, - говорив він орлові, - ти ж не такий, як всі, ти – особливий. Ти відрізняєшся від всіх інших, хто живе поряд з тобою. І ти, і вони багато раз помічали, що ти якийсь інший… Тож змахни крилами і отримай свободу і своє небо!
Орел покосився на нього недовірливо, але тут знизу пролунав голос господині: «Ціп – ціп – ціп». І цар птахів зістрибнув у двір до своїх родичів, яким, до речі, натураліст і його ідеї теж не подобались.
- Ти тримайся від нього подалі, він тебе до добра не доведе, - радили мешканці курника. – Від нас не відбивайся, назад не приймемо! А де ти ще такий теплий курник знайдеш? Хто підтримає тебе, окрім нас? Викинь все це з голови і живи спокійно, не турбуй нас.
«А й справді, краще родичів не турбувати. А то неприємностей наживеш», - подумав орел. Але всю ніч не спав. Якісь дивні відчуття були, коли стрибав з даху… Якось по – новому було дивитися зверху і слухати вітер… і щось глибоке в нім прокинулось і не дало заснути, щось приємно лоскотало усередині і нашіптувало незрозумілі слова: «Ти вільний… Ти володар неба… Вдивися в себе… Почуй себе… Відчуй свої сили… Лети! Ти – господар себе і свого життя!»
Вранці знову прийшов натураліст. Узяв орла і пішов з ним в гори. Він піднявся на високу гору, посадив на її вершину орла, підставив його свіжому вітрові.
- Подивися навколо! – майже кричав чоловік. – Ось висота, що п’янить, від якої голова іде обертом. І ти – господар цієї висоти! Вслухайся у свист вітру, відчуй його свіжість, що бадьорить! Свіжість, що будить твою силу. Послухай своє серце, що так сильно б’ється – що воно говорить тобі? Твоє серце готове виплигнути від того, що з тобою відбувається, від того. що ти бачиш, чуєш, що відчуваєш тут, на цій вершині… все це підвладно тобі, все це твоє – і ця висота, і цей вітер теж твій, і це щасливе серце! Тож змахни крилами, зроби крок – і небо твоє!
Орел зробив глибокий вдих, розпрямив крила, змахнув ними і злетів у небо. Набираючи з кожним помахом все більше і більше сили, тепер він впокорював небеса, а не курник і не пташиний двір.
А кури внизу милувалися ним і говорили іншим куркам:
- Це орел, цар птахів. Йому підвладне все – високе небо і далекі гори, небесна краса і захоплення інших птахів. А ми просто кури, і нема чого довго в небо витріщатися – лізь на сідало.
З книги Сергія Авдєєва «Пробудження»